Загальні рекомендації щодо навчання та розвитку дітей з порушеннями ОРА
Порушення опорно-рухового апарату можуть носити як вроджений, так і набутий характер. При захворюваннях, що пов'язані ураженням центральної нервової системи, у більшості дітей проявляються схожі проблеми: рухові порушення поєднуються з порушеннями когнітивних функцій. До порушень опорно-рухового апарату призводять такі захворювання, як дитячий церебральний параліч (далі ДЦП) - непрогресуюче захворювання головного мозку, яке вражає ті його відділи, що відповідають за рухливість і положення тіла, і виникає на ранніх етапах розвитку головного мозку. Найбільш розповсюджений різновид особливостей розвитку опорно-рухового апарату серед дітей.
Загальні рекомендації щодо мовленнєвого розвитку
Найбільшої уваги потребує розвиток мовлення дітей з ДЦП. Цей процес має свою специфіку, яка полягає у взіємозв'язку порушень мовленнєвої та загальної моторики з недостатністю кінестетичного сприймання: дитина слабко відчуває як положення своїх кінцівок, так і органів артикуляції. Саме тому важливим є формування відчуттів артикуляційних поз і рухів. Найбільш дієвий спосіб підвищення чутливості - використання вправ із спротивом (коли дитині пропонують штовхати одним з органів артикуляції (губами, язиком) предмет, застосовуючи силу тощо). Розвиток мовленнєвої діяльності має відбуватися як на заняттях з вчителем-логопедом, так і у процесі надання допомоги всіма фахівцями команди супроводу.
Загальні рекомендації щодо розвитку когнітивної сфери:
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату потребують організації надання психолого-педагогічної допомоги, що спрямована на всі компоненти когнітивної сфери. Тому необхідно акцентувати увагу на:
• формуванні зорового, слухового і кінестетичного сприймання шляхом обстеження предметів на основі зору, слуху, дотику, вкладаючи до рук дитини різні за формою, розміром і фактурою предмети (у тому числі іграшки). З метою покращення відчуттів рекомендується зробити масаж кистей і кінчиків пальців рук за допомогою щіток різного ступеня жорсткості;
• стимуляції предметно-практичної та ігрової діяльності з метою формування уміння сприймати та діяти;
• заохоченні до предметно-дійового спілкування з оточуючими на основі закріплення зв'язку між словом, предметом та дією через називання дорослим предмету, пояснення його призначення, показу дій, які можна з ним виконувати;
• застосуванні регулятивної функції внутрішнього мовлення та ритмічної організації руху (методика навчання Андраша Петьо) шляхом виконання рухів під лічбу від 1 до 5 на основі однотипних інструкцій (наприклад, «догори-вниз» для виконання руху, який триває, поки звучить лічба), що дає змогу розвинути розуміння простих фраз з опорою на показ і виконання, і поступово перейти до здійснення рухів під керівництвом внутрішнього мовлення;
• формуванні психологічних операцій і функцій уваги, пам'яті, мисленнєвих операцій (аналізу, синтезу, прогнозування, порівняння, класифікації, узагальнення та ін.) у процесі навчання.
Загальні рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери:
Дітям з порушеннями опорно-рухового апарату часто властиве порушення працездатності. Певна роль у виникненні таких порушень належить соціальним факторам, зокрема, вихованню дитини за типом гіперопіки. У результаті такого виховання може виникнути недорозвиток мотиваційної основи психічної діяльності, що призводить до недостатності прояву вольових зусиль, коли необхідно виконати завдання, рух або почати спілкування.
Труднощі здійснення вольових зусиль у зазначеної категорії дітей, а також у дітей, які мають порушеннями мовлення, є подібними, тому рекомендації щодо розвитку емоційно-вольової сфери, які подано у відповідному розділі, можуть бути корисними і в даному випадку.
Загальні рекомендації щодо формування навчальної діяльності
Під час організації навчальної діяльності дітей з порушеннями опорно-рухового апарату важливого значення має створення таких умов, які б дали змогу опановувати знання з опорою на збережені функції організму дитини. Це може бути забезпечено за допомогою:
• застосування альтернативних методів спілкування (піктограм);
• надання перерви за перших ознак втоми;
• застосування електронних носіїв навчальної інформації;
• заохочення дитини до опису, уточнення виконання нового завдання;
• вибору (з боку батьків та дитини) і рекомендації (з боку педагогів) найзручнішого засобу для фіксації навчальної інформації (наприклад, аркуші у клітинку краще використати навіть на уроках української мови);
• пошук оптимального навантаження письмовими роботами з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;
• передбачення варіативності письмових робіт - не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою.